На відміну від комерційних телеканалів, які використовують усі дозволені законом (а часом і незаконні) засоби виживання у конкурентній боротьбі та відвойовування глядацької аудиторії, Перший національний, наділений особливою суспільною місією, мусить вести подвійну гру: дотримуватися правил ринку та водночас виконувати державне замовлення (ДЗ).

Секрети ДЗ, начебто створюваного в ім’я своєчасного та різнобічного інформування громадськості, є для цієї самої громадськості не доступнішими за яйце зі смертю Чахлика Невмирущого. Прагнучи дослідити, за якими принципами формується та виконується ДЗ на НТКУ, «ТК» стикнулася із традиційним непробивним «ігнором» із боку керівництва телекомпанії, насамперед її віце-президента Ігоря Толстих, до сфери відповідальності якого належить ДЗ. Ваш автор кілька разів зверталася до пана Толстих із проханням зустрітися, показати відповідні документи й дати їм просте та зрозуміле пояснення або хоча б надати письмові відповіді на запитання. Ігнорування цих запитів створювало таке враження, ніби пан Толстих мав спеціальну місію: випробувати міцність суто журналістської зацікавленості «ТК» темою держзамовлення. Спершу державний службовець Ігор Толстих пообіцяв дати інтерв’ю та призначив зустріч, на яку не прийшов. Натомість вичитав по телефону за виконання вашим автором якогось «замовлення» на сторінках «ТК». Потім пан віце-президент вирішив переконати автора у своїй некомпетентності («За держзамовлення відповідають усі, а я тільки рахую й аналізую»).

Таємницю «яйця» Ігор Михайлович так і не відкрив, натомість надіслав два документи: уривок із постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 №918 (яка й без того є відкритим документом) та власноруч виготовлений план формування та виконання ДЗ, який мало що пояснював без конкретних цифр та коментарів із боку НТКУ. Позаяк головне джерело інформації відмовилося від співпраці, «ТК» довелося звертатися по коментарі як до звичайних працівників НТКУ (серед яких тільки член комітету Київської незалежної медіа-профспілки, керівник телепроекту «Бізнес-чемпіонат» Катерина Кацан погодилася назвати своє прізвище), так і до представників органів влади.

ДЗ як форма реалізації завдань державної політики передбачає наступний порядок: влада визначає, яку саме інформацію хоче доносити до громадян; НТКУ акумулює та видає у вигляді тематичного плану конкретні пропозиції щодо наповнення ефіру протягом року.

Далі Державний комітет телебачення і радіомовлення, який виступає головним замовником, затверджує контракт на виконання державного замовлення та тематичний план (а також, у разі потреби, зміни до нього) і розпоряджається коштами на виконання ДЗ.

Бюджетний запит на реалізацію ДЗ, затверджений Держтелерадіо, проходить крізь фільтр перевірок. Він скеровується передусім на розгляд Департаменту людського розвитку Міністерства економіки, де затверджують обсяги мовлення та погоджують загальні обсяги фінансування, та до Міністерства фінансів, де мають збалансувати бюджет. Крім того, підготовлений Держтелерадіо документ перевіряють Держкомзв’язку, Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформації та Комітет із питання культури і духовності. Після цього бюджетний запит повинен пройти перевірку у Кабінеті Міністрів, і вже потім потрапляє до Верховної Ради, яка остаточно затверджує загальні обсяги фінансування діяльності Держтелерадіо, в тому числі й кошти на утримання НТКУ.

На етапі втілення ДЗ у життя діяльність НТКУ контролюють також чимало органів: окрім Держтелерадіо, це Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, Державна податкова адміністрація, прокуратура, контрольно-ревізійне управління, Міністерство внутрішніх справ та Антимонопольний комітет України. На противагу цим органам, наглядовими повноваженнями щодо всієї діяльності НТКУ наділені також профспілки та громадські організації. Персональну відповідальність за виконання контракту з державою на виконання ДЗ несе керівник – президент НТКУ.

Цей порядок оформлення та реалізації ДЗ передбачається особливим юридичним статусом НТКУ. Телекомпанія працює як бюджетна установа, яка тим не менш здійснює фінансову діяльність і як державне підприємство. З одного боку, НТКУ залишається фактично на «ручному управлінні» держави, і в цьому плані її відносини з державою аналогічні відносинам, наприклад, державних дитсадків. Можна уявити, що означає керувати компанією, де, за словами колишнього президента Віталія Докаленка, «питання не те що фінансування, але й банального переведення ставки з одного відділу до іншого вирішується на рівні Держкомітету (телебачення і радіомовлення. – «ТК»)».

З іншого боку, в самому Держтелерадіо нас повідомили, що за погодженням із Міністерством фінансів вони «щороку встановлюють для НТКУ контрольні цифри фінансових надходжень від рекламної діяльності, оренди та різноманітних послуг, а зароблені таким чином кошти вкладаються у розвиток та модернізацію телекомпанії, витрачаються на соціальні потреби». Наприклад, саме за гроші, зароблені НТКУ як державним підприємством, торік створено автоматизований комплекс виробництва інформаційних програм, придбано дві мобільні телестанції та модернізовано наявні ПТС. Однак на рівні законодавства питання юридичного статусу НТКУ залишається невизначеним. Адже, незважаючи на ухвалення восени 2005 року Закону «Про внесення змін до статті 12 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” (щодо фінансово-господарської діяльності НТКУ та НРКУ)», Кабінет Міністрів так і не прийняв щодо цих змін необхідного рішення, тож Національна телекомпанія залишається розпорядником бюджетних коштів другого (після Держтелерадіо) рівня.

Між тим, не варто забувати, що телебачення – це передусім люди, славнозвісний людський ресурс, і НТКУ в цьому плані не тільки не виняток, а навпаки – яскравий приклад. Зустрічний рух влади та телекомпанії з метою інформування громадян та культивування у них громадянської свідомості розпочинається не в кабінетах чиновників, а в середовищі творчо-виробничих об’єднань Першого національного.

«Як зазвичай робилося ДЗ? – розповідає Катерина Кацан. – Наприкінці кожного року творчі об’єднання НТКУ подавали на розгляд художньої ради свої пропозиції, а керівництво – свої. Все це збиралося, обговорювалось, і після цього формувався тематичний план ДЗ, який скеровували до Держтелерадіо. Художня рада була колегією представників творчих і технічних професій, до неї входили люди, що мали авторитет у колективі. Така схема працювала ще за часів колишнього президента НТКУ Олександра Савенка. Крім того, раніше в нас були щотижневі наради, на яких обговорювали ефірні проекти. Зараз двостороннього руху немає – все вирішується одноосібно, а художня рада припинила своє існування ще за Стецьківа. Хоча ми продовжуємо пропонувати свої ідеї, теми, проекти. Але ніхто у команді не знає, за якими критеріями затверджують проекти».

Якщо так, то на підставі чого керівництво НТКУ порушує встановлений законом порядок формування ДЗ? З яких джерел і за якими принципами резервуар телекомпанії наповнюється свіжими ідеями та проектами, необхідними для реалізації завдань державної ваги? Прозорих відповідей на це запитання немає, як і розуміння того, яким саме чином в ефір Першого каналу потрапляє продукт стороннього виробника. Чому, скажімо, майже двотисячний колектив НТКУ не в стані продукувати економічні новини (нагадаємо, їх, як і понад півдесятка інших програм, для каналу виробляє комерційний продакшн ESGroup)? Справді, з метою задоволення потреб держави НТКУ має право вміщувати до ДЗ програми сторонніх виробників, а також залучати таких виробників до створення своїх програм. Проте хіба це не повинно відбуватися шляхом заздалегідь оголошеного відкритого конкурсу?

«Присутність в ефірі Першого каналу продукту, виготовленого замість працівників НТКУ комерційними продакшнами, – це питання не політики чи бюджетування, а бізнесу, – пояснює колишній віце-президент телекомпанії, а нині народний депутат України Андрій Шевченко. – Я не стверджую, що всі сторонні виробники телепродукту носили до кабінету президента НТКУ конверти, але очевидно, що там великі корупційні ризики. Працюючи на Першому каналі, я дізнався, що там працює така схема: ти приносиш до кабінету певного начальника певну суму грошей на місяць, і після цього у твоєму розпорядженні опиняються певні обсяги ефірного часу. Як ти цей час використовуєш і як на ньому заробляєш, нікого в НТКУ не обходить».

«ТК» звернулася до безпосереднього контролера НТКУ – Державного комітету телебачення і радіомовлення. Директор департаменту телебачення і радіомовлення цього органу Сергій Абрамов пояснив: відносини між комітетом та НТКУ визначаються контрактом, де зафіксовані обсяги ДЗ у годинах. Прецеденти перебільшення президентами НТКУ своїх повноважень пан Абрамов прокоментував так: «Ми у творчу діяльність НТКУ втручатися не маємо права, в них є свій механізм, є редакційна рада. До речі, в неї від Держтелерадіо входять кілька осіб, серед яких перший заступник голови Комітету Олександр Курдінович і я. Коли нас запрошують, ми залюбки беремо участь, але на рівні обговорення. (Пан Абрамов не зміг пригадати, коли востаннє був на такій раді. – «ТК».) Якщо керівництво НТКУ знімає якусь програму й не вносить відповідних змін до плану, це є порушення. Я чув про такі випадки. Хоча у керівника НТКУ широкі повноваження, та він – не монарх і не господар компанії, тому повинен приймати рішення, принаймні, порадившись із редакційною радою. Якщо ж це робиться самоцінно, це особиста відповідальність президента НТКУ».

Отже, Держтелерадіо жадає від НТКУ виробництва не стільки певних програм, скільки певної кількості годин. Чому? Бо година – головна одиниця вимірювання ДЗ. У державному контракті саме в годинах зазначений обсяг мовлення на рік та обсяг власного виробництва, розбитого на окремі види (інформаційно-аналітичні та публіцистичні, культурно-мистецькі, науково-просвітницькі, розважальні й музичні, дитячі та інші програми). Ця «часова» логіка формування ДЗ була сформульована ще за радянських часів і мала цілком органічний вигляд тоді, в умовах планової економіки. Та навряд чи вона адекватна сьогодні, коли на телевізійному ринку діють інші критерії успіху та шляхи його досягнення.

Утім, пан Толстих не бачить підстав критично ставитися до норм законодавства, за якими ДЗ оформлюється та перевіряється за кількістю годин. «Для нас головне – не програми, а години мовлення, – пояснював він причини закриття проектів, передбачених ДЗ на 2007 рік. – Якщо ми закриваємо одну програму, замість неї відкриваємо іншу. Це наше право. Наприклад, замість “Толоки” – “Один за всіх”, замість “Межі” – “Країна.ua”. Головне, аби ми вкладались у години держзамовлення… Рішення щодо закриття або відкриття проектів приймає президент НТКУ. На яких підставах він це робить, мені невідомо. Моя справа – стежити за тим, щоб виконання держзамовлення було прозорим…».

Іншої думки народний депутат Андрій Шевченко: «Це стара радянська філософія. Люди, які закладали таку філософію, дивилися на телевізійне виробництво, як на планове виробництво табуреток. Я переконаний, що така логіка не може працювати на телевізійному ринку, де важить зміст продукту, а не кількість годин. На жаль, ця система залишається». Визнає неадекватність «погодинного телебачення» й Сергій Абрамов: «Так, це недолік постанови №918, і ми його плануємо виправити наступного року. У нас є постанова, яка передбачає зміни, які дозволять вимірювати ДЗ не лише в годинах, але й у грошовому виразі».

Продовжуючи абстрактно формулювати ДЗ у годинах (і контролюючи його виконання також за кількістю годин), влада сама створює сприятливі умови для зловживань із боку менеджерів Національної телекомпанії. Наслідком цього є те, що Перший національний пасе задніх, маючи фантастичне 98-відсоткове технічне покриття території України. Ба більше, поки ДЗ визначається в годинах, проблематичною залишається звітність НТКУ перед державою в особі Держтелерадіо.

«Якщо НТКУ порушує умови контракту, можна ставити питання про зняття певної суми, – каже Сергій Абрамов. – Але я пригадую лише один раз, коли позаминулого року з телекомпанії зняли десь 300 тисяч, коли не було виконано передбачений обсяг. У нас немає можливості, підрозділів, відповідної техніки, аби щодня цілодобово стежити, чи все в ефірі НТКУ відповідає тематичному плану. Що, я повинен сидіти в себе вдома перед телевізором і дивитися, що там іде? Я в цей час відпочиваю або дивлюся інший канал. Крім того, я маю довести порушення, скласти акт, який мають підписати декілька осіб, після чого ми можемо викликати керівника НТКУ. Він скаже: “Я вніс зміни до тематичного плану”. Якщо він встигає внести ці правки, тоді формально він не зробив ніяких порушень. А так ми розраховуємо на сумління керівника каналу».

Контракт, який передбачав би не формальну, а реальну можливість проконтролювати реалізацію Національною телекомпанією держзамовлення, мав би містити не узагальнені години мовлення, а передусім перелік конкретних програм разом із чітко виписаними бюджетами і штатним розкладом, колективним договором (такі є правила гри між найманими працівниками й державою, бо інакше в НТКУ й надалі діятиме принцип «іди геть, ти мені не подобаєшся»), контрактом на виробництво програм та іншими регулюючими документами. Про наболілу необхідність по-іншому вибудовувати бюджетну заявку та форму звітності для НТКУ свідчить і те, що дотепер видатки на утримання майна (передусім величезної 21-поверхової махини телецентру) та сплата членських внесків до Європейської мовної спілки лягають у собівартість телепрограм, хоч і не мають безпосереднього стосунку до ефіру.

Державний контракт на виконання державного замовлення на виробництво і розповсюдження  телепрограм на 2007 рік

Зміни до Державного контракту на виконання державного замовлення на виробництво і розповсюдження  телепрограм на 2007 рік(на 01.10 і 31.12. 2007)  

На додачу до державного контракту, тематичний план (другий документ, який визначає діяльність НТКУ протягом року) деталізує ДЗ за видами мовлення. У тематичному плані вказують не тільки ті законодавчі та нормативно-правові акти, які обґрунтовують виробництво тієї чи іншої програми саме за рахунок ДЗ, але й фіксують мову програми, коротку анотацію до неї, її хронометраж, періодичність та загальну кількість випусків на рік. Дивно, що тематичний план не уточнює часу виходу програм, унаслідок чого соціально значущі проекти часто транслюються далеко не у прайм-тайм.

Тематичний план – робочий документ, який, наскільки нам стало зрозуміло з розмови із паном Абрамовим, є документом для внутрішнього користування менеджерами НТКУ (причому, як показує досвід, нерідко на власний розсуд). Адже він стосується саме тієї «творчої» царини, куди не має права втручатися Держтелерадіо.

Тематичний план на 01.10.2007

Зміни тематичного плану на 01.10.2007

Зміни тематичного плану на 31.12.2007

Достатньо переглянути тематичний план на минулий рік разом із численними змінами до нього (ці документи нам вдалося роздобути в Держтелерадіо), щоб переконатися: заплановані проекти можна переносити як завгодно або закривати, як це сталося з «Контрольним пакетом» і «Радою», головне – вчасно звітувати про внесені до тематичного плану зміни. Отже, мало того, що ТВО мають дочекатися державного фінансування для своїх проектів, яке надходить далеко не з космічною швидкістю, вони ще й щодня ризикують стати жертвами категорично одноосібних творчих задумів президента НТКУ.

Ще один чинник, що робить тематичний план до певної міри умовністю – сама влада і нестабільність політичного життя у країні.

«У нас существует ужасная совковая традиция, когда первые лица государства, особенно Президент и его Секретариат, постоянно вторгаются в сферу госзаказа с какими-то аракчеевскими командами, – пояснює своє бачення суті проблеми народний депутат Дмитро Табачник, який був віце-прем’єром із гуманітарних питань в уряді Віктора Януковича. – К примеру, на Гостелерадио поступает команда: обеспечить прямую трансляцию такого-то протокольного мероприятия, такой-то конференции в Украинском доме по очередному Голодомору и так далее. Финансирование таких трансляций в бюджет не закладывается, его невозможно просчитать: откуда я знаю, сколько еще фантазий будет у руководителей государства? А все это идет за счет госзаказа, из основной статьи бюджета Гостелерадио, ведь оплачиваются самые дорогие ПТС, развертывание всей системы многокамерной съемки». (Треба думати, що не лише Банкова використовує ресурс НТКУ у такий спосіб.) За таких умов, вважає пан Табачник, НТКУ приречена залишатися неконкурентоспроможною структурою, що не має шансів ефективно працювати на телевізійному ринку.

Тематичний план наочно демонструє співвідношення потреб держави як головного замовника та рівня концептуального розуміння цих потреб виконавцем – Національною телекомпанією. Скажімо, вихід в ефір Першого каналу програми «В гостях у Дмитра Гордона», виявляється, «замовлений» Указом Президента України від 15 березня 2002 року №258/2002 «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя», а також Законом України від 3 березня 2005 року «Про концепцію державної політики у галузі культури на 2005-2007 роки». Крім того, у тематичному плані зазначено, що мова цих «зустрічей-діалогів із видатними особистостями» – українська, що на практиці не відповідає дійсності, бо пан Гордон кожну другу зустріч проводить із особистостями, які можуть спілкуватися лише російською.

Або, наприклад, програма для жінок «Світське життя» (так-так, те саме, з Катею Осадчою) мала з’явитися в ефірі Першого каналу на виконання Указу Президента від 21 березня 2002 року №279/2002 «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік стосовно релігій та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій», а також у зв’язку з Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 200  року №446 «Про утворення Державної служби охорони культурної спадщини».

Можна сперечатися про те, як діалоги пана Гордона із зірками російського шоу-бізнесу сприяють «зміцненню моральності у суспільстві та утвердженню здорового способу життя». Проте хіба не час визнати, що держзамовлення як спосіб впливу на тематичну та фінансову політику НТКУ – анахронізм? Хоча б тому, що, за великим рахунком, воно за своєю суттю антагоністичне сучасним медійним процесам та демократичним принципам у цілому. ЗМІ не повинні бути об’єктом прямого командного впливу держави. Не дарма державного телебачення у нашому розумінні немає в розвинених демократичних країнах, хоча в деяких із них є державна форма власності або державне фінансування суспільних медіа.

Державний контракт, який укладає НТКУ і держава в особі Держтелерадіо, можна сприймати як декларацію про наміри зробити щось добре для громадян і, зрештою, для інформаційної безпеки країни. Проте, як показує досвід, реалізація цих справді благих намірів у такому архаїчному, «совковому» вигляді, як держзамовлення, не є ефективним. Така вона, суперечлива демократія по-українськи: влада декларує бажання утверджувати свободу слова та інші демократичні цінності, та водночас не може відмовитися від того, щоб бути за першою вимогою «обслуженою» підконтрольними ЗМІ. Утім, якщо врахувати реальну якість такого «обслуговування» (рейтинги Першого національного непристойно низькі й навіть компрометують владу), відмова від держзамовлення стає неминучою.

ДЖЕРЕЛО: Телекритика

Автор статті: Баранівська Марина